Територіальна громада

Створення територіальних громад — основа місцевого самоврядування і держави УКРАЇНА

Віче, за часів Древньої Русі, було верховним цілковито суверенним народним органом влади, в ньому відбилася верховна воля народу.
Поняття «врядування» є багатозначним. Але, загалом, - це  процес реалізації влади в суспільстві, спосіб її здійснення заради задоволення потреб та вимог людини (громадянина). Відповідно до визначення, що міститься в Основному законі, місцеве самоврядування – це право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України  – тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.
Згідно з Конституцією незалежної України, прийнятою у 1996 р., місцеве самоврядування стало конституційним правом територіальних громад. Але з 1996 року по 2014 рік у конституційний спосіб не було створено жодної територіальної громади. Спочатку мали бути легалізовані територіальні громади по містах і селах України. Вони мали легалізуватися через повідомлення для управління юстиції. Основа легалізації – це укладання договору територіальної громади, і коли більшість жителів територіальної громади приєдналося до договору громади, на баланс легалізованої територіальної громади береться все комунальне майно, яке знаходиться на території проживання людей. А вже потім має бути делегована, передана влада та майно органам виконавчої влади. Після цього мають відбутися вибори органів виконавчої влади. Які, в свою чергу, вибирають виконавчий комітет.
Що відбулося в 1997 році? Щоб народ (територіальна громада) не зрозумів, що він є влада, майбутні олігархи вирішили провести все по-іншому, незаконно. Був створений незаконно виконавчий комітет, який в свою чергу заснував міську раду. А вже міська рада зареєструвала виконавчий комітет. Мало бути все навпаки – легалізація територіальної громади, яка мала передати повноваження органу виконавчої влади, а орган мав заснувати виконавчий комітет. Така маніпуляція привела до того, що наше спільне народне багатство, за допомогою органів виконавчої влади, спокійно перекочувало до кишень олігархів.
Внаслідок відсутності територіальних громад - власників національного багатства відбулася узурпація влади місцевими радами і їх головами, а також вилучення органами виконавчої влади у незаконний спосіб значної частини майна територіальних громад. Відсутній реальний вплив громади на прийняття рішень представницьким органом - радою. Ті, що мають право лише управляти майном, ділять між собою майно, яке є власністю громади.

Що передбачає реформа?

Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» був прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 2015 року, цей процес лише розпочався. До 2017 року ми матимемо цілком об'єднані територіальні громади, вибори до представницьких органів яких пройдуть у жовтні того ж року.
До 1 березня 2018 року обласні та районні ради сформують свої виконавчі органи – зараз цю функцію виконують державні адміністрації, – а місцеві державні адміністрації припинять своє існування, замість тих, що лишаться будуть утворені префектури з іншими повноваженнями.
Реформа передбачає передачу до державних органів повноважень, які не властиві самоврядуванню, наприклад, державних програм соціального захисту, функцій реєстрації підприємств чи ведення реєстру виборців.
Після створення обласними та районними радами виконкомів президент за поданням уряду вперше призначить префектів. Префект, як представник уряду, здійснюватиме лише наглядові та координаційні функції. Натомість більшість повноважень нинішніх адміністрацій перейдуть до органів місцевого самоврядування.
Основна маса повноважень буде передана на рівень територіальних громад. Вони відповідатимуть за розвиток та повне утримання місцевої інфраструктури, планування забудови територій громади та їх благоустрій. Також ради громад контролюватимуть житлово-комунальні послуги, утримання об'єктів комунальної власності, середню, дошкільну та позашкільну освіту, культуру та спорт, пасажирські перевезення на території громади, муніципальну міліцію та швидку медичну допомогу, первинну охорону здоров'я.
Тоді як на рівні району та області – піклуватимуться про школи-інтернати, спеціалізовану середню освіту, вторинну медичну допомогу, утримання транспортної інфраструктури та об'єктів спільної власності громад, а також займатимуться розвитком культури, спорту та туризму.

Територіальна громада як одиниця місцевого самоврядування

Згідно із Конституцією України, Цивільним кодексом, Європейської хартією місцевого самоврядування, Законом України про місцеве самоврядування:
місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи міста - безпосередньо або через створений громадою представницький орган вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

 Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами. Місцеві ради — сільські, селищні, районні, обласні і їх голови є лише представницькими органами територіальних громад.
Територіальна громада може бути лише одна у місті і у селі, тому її може створити лише більшість.
Допускається як об’єднання територіальних громад, так і створення спільних керівних органів. Для створення громад чи їх об'єднань не обов'язкові будь-які реєстрації і дозволи. Водночас, для реальної дієздатності громади в сучасних вітчизняних умовах, якщо є така можливість, доречно зареєструвати статут громади або безпосередньо, або через представницький орган, що затвердив статут громади в якості регламентуючого документа своєї діяльності.

Територіальна громада - власник

Власністю територіальної громади є земля, ліс, природні ресурси, комунальне майно, місцевий бюджет, а також утворені нею комунальні підприємства, та у законний спосіб утворені всі місцеві органи влади, а саме: прокуратура, міліція, суд, державна виконавча служба, пенсійний фонд, податковий орган, служба державних реєстраторів, які відповідно до ст. 6 Європейської Хартії місцевого самоврядування та ст. 142 Конституції України є відповідними адміністративними структурами територіальної громади, які забезпечуються нею ресурсами для виконання своїх завдань.
Територіальна громада як власник землі має право на розподіл землі поміж жителями - членами громади, право на визначення, кому і на скільки часу надавати її в оренду. Має право отримувати гідну плату за використання своєї землі. Як власник, має право припиняти взаємовідносини із будь-яким орендарем.
Власністю територіальної громади є все майно в межах окремої адміністративної одиниці - села, селища, міста (без районного поділу), району в місті з районним поділом (як наприклад Київ), яке було на ній станом на 27.10.1990 року дня вступу в законну силу Закону Української РСР від 24 жовтня 1990 року N 404-XIІ про зупинення загальнонародної (державної) власності до вступу в законну силу нової Конституції 1996 року.

Утворення територіальної громади

На перших зборах обов’язковим є голосування про створення територіальної громади в якості юридичної особи - власника. Юридичні особи в Україні створюються шляхом об’єднання громадян та (або) майна. Також обираються керівні органи громади. Право створювати будь-які адміністративні структури гарантується громаді Європейською хартією місцевого самоврядування. Приймається статут (мала конституція громади).
Голосування проводиться за обов'язкової присутності 50% +1 жителів адміністративно-територіальної одиниці безпосередньо або через громадських представників. Представник має отримати письмову згоду на представництво з конкретних питань кожного мешканця, якого він представляє, в присутності свідків.
Так, у місті може виникнути лише одна територіальна громада.
На зборах громади можуть бути присутні медпрацівники, дільничні міліціонери, священик чи священики громади, депутати, голова ради.
Усі ці наймані працівники територіальної громади мають допомагати громаді та мають право очікувати на допомогу громади у критичних ситуаціях та поточних справах.

Статут - “Мала конституція ” територіальної громади

Статут територіальної громади є “малою конституцією ” громади, який визначає правовідносини у самій громаді та з зовнішнім середовищем.
Статут не може суперечити Конституції України та законам України, прийнятим на її основі. Порядок реалізації механізмів участі членів територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування - порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради,  ініціювання проведення громадських слухань, проведення загальних зборів громадян - визначається Статутом  конкретної територіальної громади. Громада вносить зміни у статут на загальних зборах за потребою.

Реєстрація статуту територіальної громади

З моменту голосування та прийняття статуту територіальна громада є юридичною особою публічного права. Територіальна громада не зобов'язана реєструвати свій статут. Він разом з Конституцією та законами України є окремим регулюючим відносини документом, прийняття якого є компетенцією територіальної громади. Водночас, з метою кращої взаємодії з представницьким органом - радою такий орган може затвердити за своїм бажанням такий статут та подати його на реєстрацію.

Керівні органи територіальної громади

Керівні органи територіальної громади - це голова територіальної громади та виконавчі органи - комітети територіальної громади: громадських представників, присяжних засідателів, екології, самозахисту, тощо. Статутом визначено склад комітетів та їх повноваження.
Громадські представники територіальної громади виконують волю мешканців територіальної громади, прийняту на загальних зборах з окремих зафіксованих у підписних листах - протоколах питань.

Депутатське представництво громади

Одним із основних питань громади є депутатське представництво саме громади у місцевих радах. Тому у таке представництво мають потрапити найталановитіші громадяни, здатні вміло керувати і втілювати реформи у життя, цілком віддані справі громади. Громада має вирішувати, коли і кому припиняти надані громадою повноваження.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» надає територіальній громаді право участі у процесі прийняття рішень на місцевому рівні та формуванні місцевої політики. Законом передбачені такі механізми громадської участі: місцеві референдуми, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання, органи самоорганізації населення.

Місцева ініціатива

Місцева ініціатива – це право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Загальні збори 

Загальні збори громадян є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Громадські слухання

Громадські слухання – право територіальної громади зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Пропозиції, які вносяться за результатами слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Збори за місцем проживання

На загальних зборах за місцем проживання. У тому числі про недовіру радам, головам рад та окремим депутатам. Питання про процедури проведення референдуму можна вносити у статут територіальної громади.

Господарські товариства територіальної громади

Територіальна громада - власник володіє спільною сумісною неподільною (публічною) власністю частини Українського народу, що проживає на її території, і тому є юридичною особою публічного права ВЛАСНОСТІ. І тому сама чи у співпраці із іншими територіальними громадами має право вирішувати питання власної господарської діяльності. Для впровадження економічної діяльності спочатку є юридичне утворення власника- територіальної громади з реєстрацією власників та власності на території, а надалі створення громадою різноманітних господарських товариств (магазинів, аптек, СТО, АЗС, перукарень, сільськогосподарських ферм, баз відпочинку, ЖКГ, інших підприємств). У кожній громаді є якірні точки зростання. Це об’єкт – матеріальний чи нематеріальний, навколо якого може початись формування ланцюжків доданої вартості. Такі речі ніколи не придумає сам міський голова - лише самі люди з громадського сектору, які мислять нестандартно і не хочуть в замін нічого, здатні впливати на прийняття рішень свідомо (головне, щоб той голова не завадив).

Мета територіальних громад, особливо тих, які знаходяться в селі: припинити розбазарювання природних ресурсів і знищення тисяч гектарів українського чорнозему шляхом внесення величезної кількості отруйних хімічних добрив, постійного вирощування ГМО, ріпаку і всього іншого, що потрібно аграрним корпораціям, але абсолютно не потрібно українському народу і територіальним громадам (мешканцям). Територіальні громади міст більше концентрують свою увагу не на земельних ресурсах, а на створенні інфраструктури та умов для економічної діяльності, які стимулюють місцеве виробництво, некомерційні послуги, творчість, самореалізацію, навчання (а не перепродаж, контрабанду, афери з орендою і тому подібні приклади діяльності місцевих «властей», що мають місце зараз по всій Україні).

Об’єднана громада одержує додаткові фінансові та майнові ресурси: в громаді залишатиметься 60% податку на доходи фізичних осіб (відрахування із офіційної заробітної плати), громада отримуватиме освітні й медичні субвенції від держави й право розпоряджатися землями на території громади, збільшаться надходження до бюджетів об’єднаних громад за рахунок податків:

в бюджет кожної об’єднаної громади надходитиме 60% ПДФО (нині цей дохід отримують лише районні бюджети та міста обласного значення) та 100% податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності (нині лише 10% цього податку йде в районні бюджети, а 90% - в державний бюджет).

Перешкоди, що не дають повноцінно реалізовувати
право громад на місцеве самоврядування

Проведення загальних зборів, які мають право приймати рішення прямої дії, і які не можна скасувати за рішенням суду, оскільки це рішення власників -громадян є обовязковими до виконання всіма, у тому числі і Президентом. Тому такому дієвому механізму чиниться супротив тими, хто приймає участь у роботі злочинних схем, які не мають жодного відношення до Конституції України.
На загальних зборах мешканців мають бути почутими всі учасники, всі питання мають систематизуватись і вирішуватись позитивно у відповідній важливості у тому числі про заборони робити те ,що не прийнятне жителями на їх території .
На загальних зборах можуть приймати участь громадські представники, які мають довіреності від членів громади на представництво їх інтересів, кількість довірителів не обмежена і залежна виключно від якостей того, кому довіряють. Керівні органи, обрані на загальних зборах, можуть перебрати на себе повноваження і перестати працювати на громаду, а почати працювати на себе, але загальними зборами дуже легко через громадських представників відізвати ці органи.
На жаль, місцеві ради і їх голови в основному не мають бажання припиняти розкрадати власність територіальних громад за відсутності впливу самого власника - громади. І у більшості випадків органи державної влади намагаються перешкодити роботі громад.
Громада сьогодні чекає абсолютну прозорість ухвалення рішень. Вона нарешті хоче побачити, що влада не зачиняється в кабінетах для дерибану, а навпаки, йде до людей і консультується з ними.
Після створення територіальної громади порушники закону - місцеві депутати наштовхуються на спротив всієї громади. Гідні представники громади навпаки отримують відчутну підтримку і захист у критичних ситуаціях, новостворені громади стають учасником загальноукраїнської мережі колективного самозахисту.
Також не є прийнятним підхід так званих “суверенів”, що не передбачає обов'язкової участі більшості у творенні громади, понижує статус української нації до статусу корінного народу (народу, що не має своєї державності), не вимагає обов’язкового статусу юридичної особи для територіальної громади, а отже така громада не вирішує питання власності.

Громадянське суспільство прокидається,  з однієї сторони громада зрозуміла, що вона – сильна і може успішно впливати на владу, а з іншої – влада зрозуміла, що суспільство її контролює  і незаконні дії влади можуть спричинити хвилю громадського невдоволення. В Україні процес безпосереднього використання людьми народної власності, а територіальними громадами - комунальної (від фр. Commune - громада) йде повним ходом. Причому всі конфлікти, які доходять до суду, виграються територіальною громадою (тобто жителями), або ж чиновники просто не доводять справу до суду, оскільки їм усім «світять» тяжкі статті Кримінального кодексу України (191, 364, 365 та інші) - за перевищення службових повноважень, зловживання владою, захоплення народної та комунальної власності і т.д. .

Сучасна модернізація роботи територіальних громад

В умовах, коли Україна обрала курс на європейську інтеграцію, актуальною стала потреба включення у цей процес місцевих громад,  впровадження європейських стандартів муніципального менеджменту в практику українського місцевого самоврядування, ефективні економічні та адміністративно-територіальні реформи, наближення місцевих громад до європейської перспективи. 
Реформування адміністративно-територіального устрою України та процеси децентралізації для багатьох громадян стали сильним подразником. Одні – з ентузіазмом долучилися до процесу, інші – з не меншим завзяттям критикують реформу і протидіють її впровадженню. Однак, якщо підійти до даного питання комплексно та ефективно використати європейський досвід, забезпечити належне та раціональне впровадження Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” та методики реформування населених пунктів і утворення територіальних громад, які в свою чергу будуть спроможними забезпечити надання соціальних і адміністративних послуг на належному рівні, це децентралізація влади в дії, це перенесення центру ваги від центральних органів влади, які акумулювали в собі весь фінансовий, ресурсний і дозвільний потенціал, на рівень функціонування місцевого самоврядування в результаті ми зможемо сформувати ефективне самоврядування, яке тільки через активність місцевої громади, через забезпечення її фінансовим ресурсом зробить її спроможною виконувати свої функції, що як наслідок буде сприяти та створювати умови для позитивних змін в державі в цілому. Крім того, проведення такої реформи сприятиме тому, що ми нарешті відійдемо від радянської системи влади в Україні.
Як результат реформи маємо отримати економічно, фінансово та інфраструктурно спроможні громади; сформувати нові еліти на місцях; встановити горизонтальні відносини між державними органами, місцевим самоврядуванням, приватним сектором; отримати ширші управлінські можливості та ресурсну базу; отримати інструменти для формування інвестиційного середовища; забезпечити вирішення соціальних проблем; сформувати нові світоглядні та культурно – освітні підходи для конструювання регіональних особливостей, що наповнюватимуть єдиний загальноукраїнський контекст.

Територіальні громади Рівненщини 

Зараз на Рівненщині є 16 районів: 

Березнівський, Гощанський, Володимирецький, Демидівський, Дубровицький, Дубенський, Зарічненський, Здолбунівський, Корецький, Костопільський, Млинівський, Острозький, Радивилівський, Рівненський, Рокитнівський та Сарненський.

Але вже наступного року в рамках проведення адміністративно-територіальної реформи в області можуть залишитися три райони - Сарненський, Рівненський та Дубенський.

На Рівненщині попередньо планувалося створити 76 громад. Цей варіант доопрацювали і замість 365 громад на Рівненщині планують створити 57. Зокрема, у Березнівському районі буде дві територіальні громади — Березнівська та Соснівська. У Володимирецькому залишається шість — Володимирецька, Рафалівська, Більськовільська, Воронківська, Городецька та Кузнецовська. Гощанський район матиме п’ять територіальних громад — Гощанську, Бабинську, Горбаківську, Бугринську та Тучинську.

У Демидівському районі залишається одна громада, проте до неї доєднається Пляшевська сільрада з Радивилівського району. Дубенський район матиме вісім об’єднаних територіальних громад: Дубенську, Смизьку, Варковицьку, Вербську, Мильчанську, Мирогощанську, Привільненську та Семидубську.

Дубровицький район, де планували одну громаду, матиме дві — Дубровицьку та Миляцьку. Зарічненський район також замість однієї матиме дві — Зарічненську та Локницьку.

Здолбунівщина зупинилася на чотирьох громадах — Здолбунівській, Мізоцькій, Здовбицькій та Ступницькій. Кореччина матиме дві — Корецьку та Великомежиріцьку. Костопільський район матиме чотири — Костопільську, Великомидську, Мирненську, Деражненську.

У Млинівському районі буде три територіальні громади — Млинівська, Острожецька та Підлозцівська. Дві громади буде на Острожчині — Острозька та Оженинська. Радивилівський район хоче чотири громади — Радивилівську, Крупецьку, Козинську та Сестрятинську. 

У Рівненському районі буде п’ять громад — Городоцька, Дядьковицька, Квасилівська, Зорянська та Олександрійська. Окрім того, окремою громадою буде саме Рівне. Рокитнівський район матиме дві громади, як планували, замість однієї — Рокитнівську та Березівську. А у Сарненському районі буде чотири громади — Сарненська, Клесівська, Степанська та Селищенська.

Найчисельнішою буде Дубенська територіальна громада з центром у Дубно – матиме більше 84 тисячі мешканців. Найменша – Підлозцівська у Млинівському районі з чисельністю 2 тисячі 259 чоловік.
Відкритим залишається питання щодо обласного центру м. Рівне. Згідно з теорією місцевого економічного розвитку навколо таких локальних центрів утворюються щонайменше 15 км зони - вони обов'язково підлягають приєднанню до громади цих міст. Адже розвиток цих територій (трудові ресурси, економічні зв'язки, соцінфраструктура, дозвілля тощо) залежить виключно від фактичних їх центрів - цих міст. У цьому, власне, і базова соціально-економічна сутність регіонального розвитку, сутність реформи! Інакше ріст міста приречений на невдачу і бюрократичні процедури.
Натомість, 22 сільські та 3 селищні ради, які сьогодні функціонують у Рівненському районі, невдовзі можуть укрупнитися до п’яти повітів. Пропонується, щоб Квасилівська селищна рада об’єдналася з Корнинською, Тайкурською, Білокриницькою та Городищенською сільськими радами в єдину територіальну громаду.
Передбачається, що центром кожної такої громади повинні виступити місто обласного значення, райцентр або населений пункт, який має розвинену інфраструктуру, лікарню і розташований, як правило, найближче до географічного центру об’єднаної громади, села мають групуватися довкола центрів економічного зростання. Така громада надаватиме 95% усіх послуг, які зараз громадяни отримують у районі. У кожній громаді мають бути такі установи органів виконавчої влади, як міліція, державне казначейство, санітарно-епідеміологічний та ветеринарний контроль, соціальний захист населення, протипожежна безпека, реєстрація речових та цивільних прав, Пенсійний фонд.
Ініціативи з об’єднання добровільними назвати можна лише умовно, а проекти перспективних планів, як показує практика, погоджуються навіть без наявності відповідних документів, за вказівкою керівництва області. Мотивація керівництва - облрада має проголосувати за перспективні плани до 1 червня, щоб Рівненська область не втратила можливість отримати субвенцію у розмірі 110 мільйонів гривень з бюджету розвитку (насправді про грошову субвенцію знають лише керівники районів та області, натомість громада на місцях не була залучена до процесу формування перспективних планів об’єднання й не ознайомлена з усіма перевагами таких кроків). З огляду на те, що таке важливе рішення намагаються прийняти поспіхом, складається враження, що місцева влада зацікавлена лише в одержанні грошової субвенції, а не в проведенні інформаційно-просвітницької роботи з місцевим населенням задля якісного формування перспективних планів об’єднання громад. Спроможною територіальною громадою є така громада, в якій місцеві джерела наповнення бюджету, інфраструктурні та кадрові ресурси є достатніми для вирішення її органами місцевого самоврядування питань місцевого значення, передбачених законодавством, в інтересах жителів громади. Досі не проведено аналітики доцільності територіальних об’єднань: цифри економії та дохідності у розрізі конкретної громади; логістичної ефективності такого кроку, немає соціально-економічних показників у розрізі кожного з цих новоутворень.
Варто зазначити, що у законі «Про добровільне об’єднання територіальних громад» відсутні будь-які часові обмеження щодо прийняття такого рішення й не йдеться про те, що рішення має бути ухвалене одночасно по всіх районах.